Add parallel Print Page Options

І згадав Бог про Ноя, і про кожну звірину та про всяку худобу, що були з ним у ковчезі. І Бог навів вітра на землю, і вода заспокоїлась.

І закрились джерела безодні та небесні розтвори, і дощ з неба спинився.

І верталась вода з-над землі, верталась постійно. І стала вода спадати по ста й п'ятидесяти днях.

А сьомого місяця, на сімнадцятий день місяця ковчег спинився на горах Араратських.

І постійно вода спадала аж до десятого місяця. А першого дня десятого місяця завиднілися гірські вершки.

І сталося по сорока днях, Ной відчинив вікно ковчегу, що його він зробив.

І вислав він крука. І літав той туди та назад, аж поки не висохла вода з-над землі.

І послав він від себе голубку, щоб побачити, чи не спала вода з-над землі.

Та не знайшла та голубка місця спочинку для стопи своєї ноги, і вернулась до нього до ковчегу, бо стояла вода на поверхні всієї землі. І вистромив руку, і взяв він її, та й до себе в ковчег упустив її.

10 І він зачекав іще других сім день, і знову з ковчегу голубку послав.

11 І голубка вернулась до нього вечірнього часу, і ось у неї в дзюбку лист оливковий зірваний. І довідався Ной, що спала вода з-над землі.

12 І він зачекав іще других сім день, і голубку послав. І вже більше до нього вона не вернулась.

13 І сталося, року шістсотого й першого, місяця першого, першого дня місяця висохла вода з-над землі. І Ной зняв даха ковчегу й побачив: аж ось висохла поверхня землі!

14 А місяця другого, двадцятого й сьомого дня місяця висохла земля.

15 І промовив Ноєві Господь, кажучи:

16 Вийди з ковчегу ти, а з тобою жінка твоя, і сини твої, і невістки твої.

17 Кожну звірину, що з тобою вона, від кожного тіла з-посеред птаства, і з-посеред скотини, і з-посеред усіх плазунів, що плазують по землі, повиводь із собою. І хай рояться вони на землі, і нехай на землі вони плодяться та розмножуються.

18 І вийшов Ной, а з ним сини його, і жінка його, і невістки його.

19 Кожна звірина, кожен плазун, усе птаство, усе, що рухається на землі, за родами їхніми вийшли з ковчегу вони.

20 І збудував Ной жертівника Господеві. І взяв він із кожної чистої худоби й з кожного чистого птаства, і приніс на жертівнику цілопалення.

21 І почув Господь пахощі любі, і в серці Своєму промовив: Я вже більше не буду землі проклинати за людину, бо нахил людського серця лихий від віку його молодого. І вже більше не вбиватиму всього живого, як то Я вчинив був.

22 Надалі, по всі дні землі, сівба та жнива, і холоднеча та спека, і літо й зима, і день та ніч не припиняться!

Кінець потопу

Та Бог не забув про Ноя і про всіх диких звірів та домашню худобу, що були з ним у ковчезі. Бог послав вітер на землю, й вода почала спадати. І замкнулися джерела великої безодні й загати небесні позачинялися, і вщух дощ із неба.

3-4 Тоді вода, що покривала землю, почала поступово спадати й через сто п’ятдесят днів, сімнадцятого дня сьомого місяця ковчег зупинився, торкнувшись вершин біля Араратських гір. Вода ще спадала аж до десятого місяця. Першого дня десятого місяця стало видно вершини гір.

6-7 Сорок днів по тому Ной відчинив вікно, яке він зробив у ковчезі, й випустив крука. Той літав взад і вперед, аж доки не висохла земля.

Ной випускає голуба

Тоді Ной випустив голуба, щоб побачити, чи зійшла вода з поверхні землі. Але голуб не знайшов місця для спочинку й повернувся назад до ковчега. Вода все ще вкривала землю. Ной тоді простягнув руку і, впіймавши голуба, забрав його назад до ковчега. 10 Він зачекав іще сім днів і знову випустив голуба.

11 Голуб повернувся до нього того ж вечора, тримаючи в дзьобі свіжий, щойно зірваний оливковий листок. Так Ной дізнався, що вода вже зійшла з землі. 12 І ще сім днів чекав Ной, і знову випустив голуба, і той уже більше не повернувся до нього.

Ной залишає ковчег

13 Шістсот першого року Ноєвого життя, першого дня першого місяця вода висохла з поверхні землі. Ной відчинив двері ковчега, подивися й побачив, що поверхня землі суха. 14 На двадцять сьомий день другого місяця земля зовсім висохла.

15 Бог тоді мовив до Ноя: 16 «Виходь із ковчега разом із дружиною своєю, і сини твої нехай виходять із жінками своїми. 17 І виведи з собою кожен вид диких звірів, домашньої худоби, птаства і всього, що плазує по землі, щоб плодилися вони, щоб множилися й заселяли землю».

18 І вийшов Ной з ковчега з синами, дружиною та невістками. 19 І всі тварини, всі плазуни і птахи, все, що рухається на землі, повиходило з ковчега з родом своїм. 20 І спорудив тоді Ной вівтар Господу. І, взявши кілька з усіх чистих тварин[a] і птахів, приніс їх у жертву, спаливши на вівтарі.

21 І почув Господь приємні пахощі жертви і мовив до Себе в серці Своєму: «Не проклинатиму Я більше землю через людей, бо лихі наміри були у них навіть від часів юності їхньої. Тож не губитиму більше кожну живу істоту, яку Я створив.

22 І поки земля існуватиме,
на ній завжди буде час сівби і жнив,
завжди існуватиме холод і спека,
літо і зима, день і ніч».

Footnotes

  1. 8:20 чистих тварин Йдеться про тих «чистих» тварин, що їх можна було споживати або приносити в жертву Богу.

But God remembered(A) Noah and all the wild animals and the livestock that were with him in the ark, and he sent a wind over the earth,(B) and the waters receded. Now the springs of the deep and the floodgates of the heavens(C) had been closed, and the rain(D) had stopped falling from the sky. The water receded steadily from the earth. At the end of the hundred and fifty days(E) the water had gone down, and on the seventeenth day of the seventh month(F) the ark came to rest on the mountains(G) of Ararat.(H) The waters continued to recede until the tenth month, and on the first day of the tenth month the tops of the mountains became visible.

After forty days(I) Noah opened a window he had made in the ark and sent out a raven,(J) and it kept flying back and forth until the water had dried up from the earth.(K) Then he sent out a dove(L) to see if the water had receded from the surface of the ground. But the dove could find nowhere to perch because there was water over all the surface of the earth; so it returned to Noah in the ark. He reached out his hand and took the dove and brought it back to himself in the ark. 10 He waited seven more days and again sent out the dove from the ark. 11 When the dove returned to him in the evening, there in its beak was a freshly plucked olive leaf! Then Noah knew that the water had receded from the earth.(M) 12 He waited seven more days and sent the dove out again, but this time it did not return to him.

13 By the first day of the first month of Noah’s six hundred and first year,(N) the water had dried up from the earth. Noah then removed the covering from the ark and saw that the surface of the ground was dry. 14 By the twenty-seventh day of the second month(O) the earth was completely dry.

15 Then God said to Noah, 16 “Come out of the ark, you and your wife and your sons and their wives.(P) 17 Bring out every kind of living creature that is with you—the birds, the animals, and all the creatures that move along the ground—so they can multiply on the earth and be fruitful and increase in number on it.”(Q)

18 So Noah came out, together with his sons and his wife and his sons’ wives.(R) 19 All the animals and all the creatures that move along the ground and all the birds—everything that moves on land—came out of the ark, one kind after another.

20 Then Noah built an altar to the Lord(S) and, taking some of all the clean animals and clean(T) birds, he sacrificed burnt offerings(U) on it. 21 The Lord smelled the pleasing aroma(V) and said in his heart: “Never again will I curse the ground(W) because of humans, even though[a] every inclination of the human heart is evil from childhood.(X) And never again will I destroy(Y) all living creatures,(Z) as I have done.

22 “As long as the earth endures,
seedtime and harvest,(AA)
cold and heat,
summer and winter,(AB)
day and night
will never cease.”(AC)

Footnotes

  1. Genesis 8:21 Or humans, for