Add parallel Print Page Options

30 А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бридився б покласти із псами отари моєї...

Та й сила рук їхніх для чого бувала мені? Повня сил їх минулась!

Самотні були в недостатку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!

рвали вони лободу на кущах, ялівцеве ж коріння було їхнім хлібом...

Вони були вигнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злодіїв,

так що вони пробували в яругах долин, по ямах підземних та скелях,

ревіли вони між кущами, збирались під терням,

сини нерозумного й діти неславного, вони були вигнані з краю!

А тепер я став піснею їм, і зробився для них поговором...

10 Вони обридили мене, віддалились від мене, і від мойого обличчя не стримали слини,

11 бо Він розв'язав мого пояса й мучить мене, то й вони ось вуздечку із себе відкинули перед обличчям моїм...

12 По правиці встають жовтодзюбі, ноги мені підставляють, і топчуть на мене дороги нещастя свого...

13 Порили вони мою стежку, хочуть мати користь із мойого життя, немає кому їх затримати,

14 немов через вилім широкий приходять, валяються попід румовищем...

15 Обернулось страхіття на мене, моя слава пронеслась, як вітер, і, як хмара, минулося щастя моє...

16 А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!

17 Вночі мої кості від мене віддовбуються, а жили мої не вспокоюються...

18 З великої Божої сили змінилося тіло моє, і недуга мене оперізує, мов той хітон.

19 Він укинув мене до болота, і став я подібний до пороху й попелу.

20 Я кличу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою, Ти ж на мене лише придивляєшся...

21 Ти змінився мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки...

22 На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопивсь на спустошення!

23 Знаю я: Ти до смерти провадиш мене, і до дому зібрання, якого призначив для всього живого...

24 Хіба не простягає руки потопельник, чи він у нещасті своїм не кричить?

25 Чи ж не плакав я за бідарем? Чи за вбогим душа моя не сумувала?

26 Бо чекав я добра, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темнота прийшла...

27 Киплять мої нутрощі й не замовкають, зустріли мене дні нещастя,

28 ходжу почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу...

29 Я став братом шакалам, а струсятам товаришем,

30 моя шкіра зчорніла та й лупиться з мене, від спекоти спалилися кості мої...

31 І стала жалобою арфа моя, а сопілка моя зойком плачливим...

30 «Тепер же з мене насміхаються молодші.
    Це ті молодики, батькам яких я б не дозволив
    з собаками разом пасти овець.
І навіть сила їхніх рук—що мені з неї?
    Бо ж їхня сила полишила їх.
Нестатками і голодом забиті,
    вони вгризаються у те, що вже давно засохло,
    все винищене і зруйноване усе.
Вони скубуть гіркий просвирник,
    а корінь ялівця їх зігріває[a].
Їх вигнали і відділили від людей,
    кричать на них, немовби на злочинців.
І змушені вони тулитись в пересохлих руслах рік,
    в печерах, між камінням.
Вони сумують, тужать між кущами
    або збираються гуртом між колючками.
Вони дурні і безіменні,
    їх батогами вигнали і знехтували всі.

Тепер вони про мене плещуть язиками,
    про мене розпускаючи плітки.
10 Вони гидують мною звіддалік,
    без сумнівів плюють мені в обличчя.
11 Тому що Він послабив тятиву й мене принизив,
    планують знищити мене, як місто, що в облозі.
12 На мене суне справа натовп лютий, збиває з ніг.
    Вони мене згубити замишляють.
13 Ось вже прорвались на мою стежину,
    мене зживають зо світу.
    Немає звідки ждати допомоги.
14 Ось вони сунуть, ніби крізь пролом,
    мене вражають в найслабкіше місце.
15 Охоплений я жахом невимовним
    мов вітром здуло вдачу мою горду,
    хмариною розвіялось спасіння.

16 Тепер із мене виливається душа,
    впилися в мене дні мої скорботні.
17 Вночі Він штрикає зсередини мої кістки,
    і біль гризе мене і не вщухає.
18 Щодуху шарпає Він одяг мій
    і штурхає, вчепившись в комірець хітона.
19 Швиргає Бог мене в багнюку,
    і перетворює на пил і попіл.

20 Волаю я про допомогу Твою, Боже,
    та не озвався Ти.
Стою перед Тобою,
    але Ти уваги не звертаєш.
21 Ти став безжалісним до мене.
    Свою ненависть Ти на мене виливаєш.
22 Шторми турбот на мене насилаєш, вітер мене носить,
    чи змушуєш від переляку мліти, бо ревеш громами.
23 Я знаю, Ти мене у смерть повернеш,
    туди, де зустрічаються усі живі.

24 Ніхто, звичайно, руку не підніме
    на того, хто уже на світі не жилець,
    як той в смертельну мить на допомогу буде кликати.
25 Хіба не плакав я за тими, хто страждав?
    Хіба душа моя за бідними не сумувала?
26 Я справді до добра тягнувся, а обернулося на зле.
    Я світло виглядав, а непроглядна тьма спустилась.
27 Кипить у мене все всередині невпинно,
    настали дні страждань.
28 Ходжу я почорнілий не від сонця.
    На зібранні підвівся я і допомоги попросив.
29 Шакалам став я братом,
    для страусів я друг.
30 І шкіра на мені вже почорніла,
    горить в гарячці тіло.
31 Пісні жалобні—ось на що налаштовано арфу мою,
    а сурми—на жалобний спів».

Footnotes

  1. 30:4 їх зігріває Або «то наче хліб для них».

30 “But now they mock me,(A)
    men younger than I,
whose fathers I would have disdained
    to put with my sheep dogs.(B)
Of what use was the strength of their hands to me,
    since their vigor had gone from them?
Haggard from want and hunger,
    they roamed[a] the parched land(C)
    in desolate wastelands(D) at night.(E)
In the brush they gathered salt herbs,(F)
    and their food[b] was the root of the broom bush.(G)
They were banished from human society,
    shouted at as if they were thieves.
They were forced to live in the dry stream beds,
    among the rocks and in holes in the ground.(H)
They brayed(I) among the bushes(J)
    and huddled in the undergrowth.
A base and nameless brood,(K)
    they were driven out of the land.(L)

“And now those young men mock me(M) in song;(N)
    I have become a byword(O) among them.
10 They detest me(P) and keep their distance;
    they do not hesitate to spit in my face.(Q)
11 Now that God has unstrung my bow(R) and afflicted me,(S)
    they throw off restraint(T) in my presence.
12 On my right(U) the tribe[c] attacks;
    they lay snares(V) for my feet,(W)
    they build their siege ramps against me.(X)
13 They break up my road;(Y)
    they succeed in destroying me.(Z)
    ‘No one can help him,’ they say.
14 They advance as through a gaping breach;(AA)
    amid the ruins they come rolling in.
15 Terrors(AB) overwhelm me;(AC)
    my dignity is driven away as by the wind,
    my safety vanishes like a cloud.(AD)

16 “And now my life ebbs away;(AE)
    days of suffering grip me.(AF)
17 Night pierces my bones;
    my gnawing pains never rest.(AG)
18 In his great power(AH) God becomes like clothing to me[d];
    he binds me like the neck of my garment.
19 He throws me into the mud,(AI)
    and I am reduced to dust and ashes.(AJ)

20 “I cry out to you,(AK) God, but you do not answer;(AL)
    I stand up, but you merely look at me.
21 You turn on me ruthlessly;(AM)
    with the might of your hand(AN) you attack me.(AO)
22 You snatch me up and drive me before the wind;(AP)
    you toss me about in the storm.(AQ)
23 I know you will bring me down to death,(AR)
    to the place appointed for all the living.(AS)

24 “Surely no one lays a hand on a broken man(AT)
    when he cries for help in his distress.(AU)
25 Have I not wept for those in trouble?(AV)
    Has not my soul grieved for the poor?(AW)
26 Yet when I hoped for good, evil came;
    when I looked for light, then came darkness.(AX)
27 The churning inside me never stops;(AY)
    days of suffering confront me.(AZ)
28 I go about blackened,(BA) but not by the sun;
    I stand up in the assembly and cry for help.(BB)
29 I have become a brother of jackals,(BC)
    a companion of owls.(BD)
30 My skin grows black(BE) and peels;(BF)
    my body burns with fever.(BG)
31 My lyre is tuned to mourning,(BH)
    and my pipe(BI) to the sound of wailing.

Footnotes

  1. Job 30:3 Or gnawed
  2. Job 30:4 Or fuel
  3. Job 30:12 The meaning of the Hebrew for this word is uncertain.
  4. Job 30:18 Hebrew; Septuagint power he grasps my clothing